Джерело: https://digest.bps.org.uk/2021/03/24/heres-what-we-listen-for-when-deciding-whether-a-speaker-is-lying-or-uncertain/
Переклад: бюро перекладів MovaSvit
Як зрозуміти, чи варто довіряти тому, що вам говорять? Які ознаки обману або
невпевненості очевидні для нас і наскільки добре ми вміємо розпізнавати брехню –
дискусії на цю тему тривають. Але в нещодавній публікації в Nature Communications
йдеться про те, що показниками того, що людина бреше або не впевнена у своїх словах,
ми схильні вважати певний мелодійний малюнок мови, її гучність і
тривалість. Причому висновки про нечесність мовця ми робимо навіть без
осмислення сприйманої від нього інформації.
Дослідники з Університету Сорбонни провели експеримент, учасники якого
прослуховували запис мови різної висоти, гучності та тривалості.
Особливістю було те, що вимовлені слова були схожі на французькі, але за
фактом були вигаданими. Потім 20 носіїв французької мови прослухали ці
слова й оцінили чесність і впевненість мовця.
Результати досліджень показали, що зі сприйняттям як чесності, так і впевненості
пов'язаний один і той самий мелодійний «малюнок» мови. Підвищена гучність (особливо на
початку слова), нижчий тон наприкінці слова і менш мінливий тон загалом, більш
швидший темп мовлення — усе це вказувало на вищий рівень чесності/ /
впевненості спікера. Протилежні зразки мовлення вказували на менший рівень
чесності / впевненості.
Подальше дослідження показало, що на оцінку чесності та впевненості також
впливає контекст, у якому вимовляються слова. У випадку цього дослідження
контекстом був опис того, що нібито робили мовці, коли вимовляли
вигадані слова. За наявності цих даних щодо оцінки впевненості
спостерігалася загальна згода учасників експерименту, а ось в оцінках чесності думки
розділилися. Хоча дані показали, що учасники враховували просодичний малюнок
для своїх суджень, але деякі з них з урахуванням контексту вирішили, що мовець
імітував чесний голос. Таким чином при визначенні впевненості ми
значною мірою покладаємося на сенсорні ознаки, але наші судження про чесність
більш комплексні.
Подальше опитування цієї ж групи учасників показало, що, хоча у своїх оцінках вони й
покладалися на трифакторний просодичний малюнок, але значною мірою не
усвідомлювали цього. Команда також протестувала додаткову групу людей, чиї
рідні мови включали англійську, іспанську, німецьку, маратхі, японську та
китайську, і отримали ті самі результати.
Учені припускають, що просодичний малюнок пов'язаний з ознаками розумового
напруження: наприклад, якщо людина бреше або не впевнена у своїх словах, то вона буде
вимовлятиме їх довше і з меншою виразністю.
Продовження все того ж дослідження, показало, що, коли учасники чули слова,
вимовлені в просодичному малюнку ненадійності / нечесності, то ці слова ніби
«вискаккували» на тлі невимушеної мови, привертаючи увагу учасників. Отже,
можливо, починаючи з раннього дитинства, ми вчимося помічати ці ознаки когнітивних
зусиль та інтерпретувати їх як прояви невпевненості чи нечесності. Можливий
і варіант, що це може бути частиною більш давньої вродженої системи,
сформованої в результаті еволюції, щоб ми могли визначати – кому можна
вірити.
Дослідники також виявили деякі гендерні відмінності в судженнях про те, що
люди брешуть або не впевнені у своїх словах. Наприклад, жінки частіше сприймали
ознаки впевненості та чесності як імітацію. Однак результати тестування не
можуть показати, чи були ці відмінності зумовлені статтю як такою, чи іншими
факторами, такими як, наприклад, тривожність або емпатичність.
У темі розпізнавання брехні ще дуже багато запитань, які потребують відповідей. Але як
заявляють автори дослідження: "Наші результати доповнюють зростаючу кількість
доказів того, що, незважаючи на десятиліття досліджень, які доводять, що люди
дуже наївні, певні алгоритми насправді дозволяють нам ефективно
виявляти ненадійність наших партнерів у соціумі».
